Історія села
«Тут ми народились, Бог не зробив помилки»
Володимир Прокопчук усе життя прожив у селі Заздрівка Хорошівської громади Житомирського району. Останні чотири роки він служить у місцевому домі молитви.

«З 1958 року я в цьому селі. Тато казав завжди, що це благословенне село. Чому? Тому що тут церква. А церква, Бог, Біблія – це головне в житті», – каже Володимир.
Станом на 2026 рік у Заздрівці проживає 20 людей. Більшість жителів виїхали з села після початку повномасштабного вторгнення закордон. За словами Володимира, до 2022 року було більше 70 жителів. У 1958 році, коли народився Володимир, у селі було до 150 людей.

«У сім'ї маю шість братів, включно зі мною, сім сестер. Дітей багато було, якщо взяти наша сім'я - 13. Поруч сім’я, там було 12 дітей. Невеличке воно було від початку», – говорить Володимир.
У селі, окрім нього, залишилися ще троє братів і сестра.

«Я 11-та в сім'ї, тут жили з дитячих років, проводили своє дитинство і школу. Магазина немає, раніше тут через дорогу пекарня була, а зараз немає», – розповідає Валентина, молодша сестра Володимира.
Раніше у селі був примітивний магазин у будинку односельчанки, а у 2000-х працювала пекарня, яка розвозила продукцію до шкіл Хорошівського та Пулинського районів. Тепер будівля не діє.

«Ми мали можливість кожного ранку свіженькі булочки, чорний хліб. Люди і проїжджі ставали, брали. Прийшов час, було неможливо далі утримуватися з фінансовими труднощами, і вона закрилася», – розповідає чоловік.
Ферму, яка працювала до 2000-х років у жителів села Заздрівка вийшло зберегти. Зараз там зерносклад приватних фермерів.


«П'ять років фермерством займаємося. Ферма є коморою зараз на сьогоднішній день. Раніше в 90-і, у 2000-і роки тут тваринництво було, худоба різна. А зараз часи помінялись, тому коморою служимо», – говорить Павло, племінник Володимира.
Село почало знелюднюватися з початком повномасштабного вторгнення, розповідає Володимир. Багато родин виїхали до Німеччини, де їх прихистили родичі. Три-чотири будинки в Заздрівці занепали, але за більшістю доглядають господарі, які приїжджають час від часу, або односельчани.

«Ось тут будинок односельчан – перед війною побудували, все зробили і поїхали. Здебільшого виїжджати почали як війна. Коли відкрилася можливість поїхати, то поїхали, втікаючи від війни. А так, люди їздили на заробітки, і за кордон їздили, і в Київ їздили, а проживали тут. Є сподівання, що повернуться», – каже Володимир.
За словами Володимира, церква тримає людей, які обрали залишатись в Заздрівці. Каже: село маленьке, але всі дружні й часто збираються. Щонеділі у домі молитви проходить служба, куди приходять жителі села Заздрівка та із сіл поруч.


«У 1995 році мене церква брала на служіння. І 30 років я звершував служіння у містечку Пулини. А вже останній четвертий рік звершую служіння на цьому місці. Віра об’єднує. Ми стараємося десь гуртом, час від часу навколо молитовного будинку прибирати. Прибирали в селі, на кладовищі. І це все нас об'єднує і дає, так би мовити, потяг жити заради цього. Не жити саме для себе», – розповідає Володимир.
Виїжджати чоловік не збирається, хоча діти пропонували переїхати до них.
«Не було думок на виїзд. Тут ми народилися, Бог не зробив помилки», – підсумовує Володимир.
