Гошів

Історія села

У другому епізоді другого сезону проєкту «Забуті» команда «Суспільне Житомир» розповідає про подружжя Барановських, Анатолія та Лідію, які живуть у селі Гошів Овруцької громади Коростенського району.

«Закинуте тут все. Тут ніхто не живе вже. Тут як хата, так і через хату і немає населення», – каже Анатолій.

У 1990-х роках у Гошеві проживало 1095 людей. Станом на 2026 рік – 318, більшість із яких пенсійного віку. На околиці села, за словами Анатолія, залишилося близько десяти сімей.

«Все повмирало, всі повиїжджали. Хто міг, той виїхав. Магазин на околиці уже багато років не працює, тому що людей нема», – розповідає чоловік.

Школу в Гошеві, яка проіснувала 60 років, закрили у 2024-му через нестачу дітей. Тепер учні їздять на навчання до Овруча, за 12 кілометрів.

«Школи закриваються, магазини закриваються, немає людей, люди виїжджають, будуть хутора, як колись», – говорить Анатолій.

«Але у нашому селі працює два магазини, ФАП, сільська рада, до якої звертаються люди, які в нас проживають. Село старається жити. Ось і ми залишилися ж», – каже Лідія Барановська.

Подружжя разом 33 роки, мають двох дітей: донька працює в Києві, син навчається та працює у Житомирі. Самі ж Барановські з дитинства не виїжджали з рідного села. Тримають господарство: свиней, курей, качок, індиків, теля.

Займаються бджільництвом останні 5 років.

«У мене дід з бабою тримали бджоли. І в мене також з’явилося бажання цим займатися. Хоча насправді цим усім займається мій чоловік. Я тільки йому допомагаю. Ініціатор ніби я, а все робить мій чоловік», – розповіла Лідія.

Анатолій з дружиною також обробляють понад 3 гектари землі, на якій сіють зерно, мають сінокоси та садять городину. Продукцію вирощують як для себе, так і продають.

«Ну, але всеодно, хоча і важко працюємо, але нам подобається. Люблю вирощувати квіти. Співати люблю», – каже Лідія.

Лідія співає в народному колективі «Дивоцвіт» місцевого будинку культури.

«Раніше нас було більше, учасників, бо було населення більше, а зараз в нас зменшилось населення. Молоді люди виїжджають, залишаються тільки старі. Це дуже прикро для нас. Гине село. Люди виїжджають через те, що немає де працювати, немає роботи людям», – каже жінка.

За її словами, занепад почався у 2000-х, після розпаду місцевого колгоспу: з майже тисячі жителів у 90-х село дійшло до близько 300 людей зараз. Попри це, Лідія не уявляє життя деінде.

«Мені здається, кращого села, як нашого, немає. Ну ми ж їздили в інші села, звісно. Ну є гарні села. Всеодно моє найкраще. Ми тут виросли. Звісно, якби люди жили та не виїжджали, то було б занадто добре».