Історія села
«Ми були треба, коли працювали. А зараз кому ми треба?»
У третій серії другого сезону проєкту «Забуті» команда «Суспільне Житомир» розповідає про Олену Жовновську – одну з шести останніх жителів села Брідок Ємільчинської громади Звягельського району. Жінка родом із Червоного Бору, сусіднього села. У дитинстві разом із батьками переїхала в Брідок. Родина шукала роботу, коли рідне село почало знелюднюватися.
«Зараз там нікого немає. Два роки назад помер останній останній житель Червоного Бору. Було теж велике село, там і ферма була. І отак також з часом молоді люди виїжджали. Історія Червоного Бору жде й Брідок», – говорить Олена.
У Брідку жінка живе останні 40 років, з них 8 – сама. Тримає курей, свиню, 20 років мала корову, обробляє город. Час від часу приїжджають син та донька.
«Мені вже 60 років. Чоловіка вже нема 8 років. До цього часу тримала корову, але потім подумала, та й продала її, тому що мені дуже важко. В селі практично взагалі нема кому допомогти. П’ять жилих хат. У кожній хаті по одній людині п’ять жінок і один чоловік», – розповідає Олена.
Станом на 2026 рік у Брідку залишилося 6 жителів. Найстаршій жительці, Тофілії Демченко, 83 роки.
«Ось я помру. Там ще дві таких, ну, вони трохи молодші. Та й нема села», – каже жінка.
Одним із жителів села є Сергій Волощенко.
«Раніше тут і колгоспна ферма була. Я пас 12 років корів. Три черги було. Магазин робочий був. Тут хороше село було», – розповідає чоловік.
Раніше в селі налічувалося близько 70 помешкань, працювали школа, дитячий садок, магазин, будинок культури, колгоспна ферма та хмелесушарня. Занепад почався у 2000-х, з розпадом колгоспу. У 2015 році закрився єдиний сільський магазин. Тепер найближча крамниця за 4 кілометри, у селі Симони.
«Вже не магазин, а розвалюха. Було гарно, красиво, пофарбовано. Все тут продавали – від гвоздів до хліба. Закрили, тому що почав розвалюватися колгосп. Не стало ферми. Молоді люди повиїжджали в місто, тому що тут не було де працювати. А старі вже постаріли. І практично зовсім мало залишилось людей. Не було обороту продуктів, ніхто нічого не купував, ніхто не ходив. Та й так, як говориться, не рентабельне господарство», – говорить Олена.
Тричі на тиждень до села приїжджає автолавка, яка возить лише хліб – асортимент продуктів скоротили. Автобусного сполучення з іншими населеними пунктами в Брідку немає.
«Кому зараз треба ці люди? Ми треба були, коли ми були молоді, коли ми працювали, від нас була якась користь, ми ходили на роботу, ми працювали, примножували це село, щось робили. Тоді ми були треба. А зараз як ми вже із палками вже не можемо ні ходити, нічого не робити, кому ми треба? Нікому», – каже Олена.
Попри це, виїжджати жінка не збирається: заготовляє на зиму консервацію, тримає котів і собак.
«Виїжджати я нікуди не буду. І для чого? Ну, город у мене, я вже його скорочую. В мене п’ять соток картоплі я посадила цього року. Ну, огірки сію. Закриваю огірки з кетчупом чілі. І дуже добрі, хрумкі получаються. Сьогодні вранці закривала. Одним словом, є з ким говорити. Є і є над чим ходити», – говорить Олена.
